Летняя площадка 2016

Рождество 2016

Маестро ХХ століття PDF Печать E-mail

20 березня цього року виповнюється 90 років від дня  народження  всесвітньо відомого піаніста Святослава Ріхтера.
Батько майбутнього музиканта – Теофіл Карлович Ріхтер – народився 1872 р. у Житомирі в родині виконавця органних творів у лютеранській кірсі. Після закінчення житомирської чоловічої гімназії та московської консерваторії Теофіл Ріхтер 22 роки жив у Відні, там же закінчив музичну академію. Цей “чистий німець”, як характеризував свого батька Святослав Ріхтер, писав музику, був піаністом і блискуче виконував твори Вагнера, Брамса, Гріга. Повернувшись до Житомира, одружився на дочці поміщика Анні Павлівні Москальовій.

1916 р. сім’я Теофіла Ріхтера переїхала на постійне проживання до Одеси, залишивши однорічного Святослава (він тоді хворів на тиф) в Житомирі у тітки Тамари (Мері) – сестри Анни Павлівни. В Одесі Ріхтери поселились у Лютеранському провулку (згодом вони мешкали за адресою – вул. Ніжинська, 2, помешкання 15). Теофіл Ріхтер працював органістом у тутешній кірсі, викладав у консерваторії гармонію та історію музики, давав приватні уроки. Лише через чотири роки батьки забрали сина до себе.

Першим вчителем музики Святослава був його батько. Хист до музики у хлопчика проявився рано, вже у восьмирічному віці він умів читати оркестрові партитури, виконував ноктюрни Шопена, а в 15 років акомпанував на концертах художньої самодіяльності.  Після закінчення середньої школи три роки працював акомпаніатором у палаці моряків. Потім його запросили до оперного театру  репетитором балету; у 19-ти річному віці Святослав Ріхтер давав шопенівські концерти. У тяжкі часи НЕПу, колективізації та голодоморів інколи траплялась нагода заробити такими концертами бодай якісь харчі (одного разу, як згадував музикант в своєму єдиному монолозі незадовго до смерти, „навіть цілий мішок картоплі”).

В Одесі гру Святослава Ріхтера слухав професор (у 1935-37 рр. – директор) Московської консерваторії Генріх Нейгауз (уродженець іншого українського міста – Єлизаветграда, нині Кіровоград). Молодому музиканту він відразу дав таку оцінку: “Як на мене, він – геній!” 1937 р. Святослав Ріхтер був зарахований у московську консерваторію без іспитів. Пізніше великий маестро згадував, що у Москві йому доводилось жити у комунальній квартирі Г. Нейгауза і “спати у нього під роялем”.

Ще в студентські роки С. Ріхтер блискуче виконував фортепіанні твори Прокоф’єва, Рахманінова, Чайковського, Шостаковича, інших велетів музики. “Я не граю для публіки, я граю для себе, і чим краще граю для себе, тим  краще сприймає концерти публіка”, - говорив  Святослав Ріхтер. У 1945 р. на Всесоюзному конкурсі музикантів-виконавців він був поцінований першою премією. Це дало можливість піаністу отримати, нарешті – у 1947 р. – диплом про закінчення Московської консерваторії, оскільки, попри відмінні успіхи у вивченні музики, цей документ музиканту вчасно не було видано через “погану успішність з марксизму-ленінізму”.

По війні С. Ріхтер акомпанував співачці Ніні Львівні Дорліак (1908-1998), яка стала його постійним музичним партнером і дружиною. Не маючи своєї квартири, він у 1946 р. переїхав до дружини в комуналку.
Грав С. Ріхтер геніально. Твори композиторів подавав у неповторній інтерпретації – вільно, природно й одночасно дуже артистично та заглиблено у звуки таємничого світу. У 1949 р. він став лауреатом Державної премії. Виступав з концертами в Гельсінкі, Чікаґо, Нью-Йорку. У 1964 р. започаткував щорічний літній фестиваль у Турене, що поблизу французького міста Тура, а  1989 р. – у  Москві фестиваль “Грудневі вечори”. С. Ріхтер уникав помпезності, офіціозів, більше любив давати концерти у маленьких містах. Він скупо давав інтерв’ю,  сподіваючись на те, що все буде сказано мовою музики.

Очевидно, Україна, міста Житомир та Одеса були для Святослава Ріхтера дорогими, оскільки тут пройшли його дитячі та юнацькі роки. Та все ж таки спомини про своє дитинство та юність у вразливої натури музиканта викликали мінорний настрій. Адже йому на все життя запам’яталось, як розкуркулювали його діда Павла (батька матері), як забирали з дому меблі, книги, одяг і чи не найдорожче для нього – рояль. Хіба ж міг він забути про те, що житомирська кірха, у якій грали на органі його дід і батько, була перетворена у спортзал для енкаведистів, що у Житомирі енкаведисти розстріляли рідного дядька Едуарда Ріхтера (також органіста кірхи) та його сина Рудольфа? Не менш жахливі події відбувалися і в Одесі. Тут у в’язницю забрали і його батька, мотивуючи тим, що він був знайомий із німецьким консулом в Одесі (він навчав дітей консула). При наближенні фронту батька у ніч з 6 на 7 жовтня 1941 р. розстріляли…

Переїхавши до Москви, С. Ріхтер хоч трохи віддалився від місця тих подій, до того ж його мати після смерті батька виїхала до Німеччини з іншим чоловіком… Й саме тому митець здійснив в Одесі ще в юності лише один концерт. Він поклявся більше їх у цьому місті не влаштовувати. У Житомирі, куди він до війни приїздив майже щоліта, у післявоєнні роки виступав тричі, останній раз – 1965 року. У Києві ж грав у Жовтневому палаці з оркестром Рудольфа Баршая. 

У 80 концертних програмах С. Ріхтера, які він міг грати напам’ять (без нот) переважали твори Баха, Моцарта, Бетховена, Гайдна, Равеля, Шопена, Ліста, Брамса, Гріга, Чайковського, Мусоргського, Рахманінова, Скрябіна, Прокоф’єва, Шостаковича, інших композиторів. Офіційна влада гідно поцінувала геній митця. Він – народний артист СРСР (1961) та народний артист Російської Федерації, Герой Соціалістичної праці (1975), лавреат Ленінської (1961), Державної премії СРСР (1950), Державної премії РРФСР (1987), Премії імени Генріха Нейгауза та медалі Академії творчості (1992), нагороджений орденами. Від 1977 р. був почесним доктором Страсбурзького університету. Останні роки проживав у Парижі, а свій останній концерт здійснив у березні 1995 року в Любеку (Німеччина).  Помер 1 серпня 1997 р. у Росії.   

В Україні Святослава Ріхтера пам’ятають і шанують. У грудні 1998 р. у Житомирі відбувся перший фестиваль мистецтв пам’яті Святослава Ріхтера, а з 2000 р. цей фестиваль набув статусу міжнародного. У 2001 р. було  вирішено проводити цей фестиваль, складовими якого є концертні програми, форуми пам’яті С. Ріхтера та конкурси юних піаністів, раз на два роки.